Головна
Про нас
Музика
Відео
Статті / Історія
Шпалери
Галерея
Аватари
WinAmp скіни
Ігри та софт
Анекдоти
Вірші
Форум
Контакти
Посилання
Теревені.org - Інформаційно-Розважальний Портал. Новини, музика, гумор, відео, програми, спілкування!

Що таке демократія? Реальність та ілюзії...

... закінчення. Початок тут


ІV. Про реальність та ілюзії***

Назву цього розділу я скопіював з назви теми, створеної на Інтернет-форумі сайту Юлії Тимошенко одним моїм знайомим влітку 2005-го, тепер вже більше року тому назад. Тоді всі ми ще вірили в успіх помаранчево-БЮТ-івської команди і жваво обговорювали проблеми, які здавалися найважливішими. Таким тоді видавалося протистояння Сходу та Заходу і ця назва стосувалася саме його. Але за рік це протистояння, як того в принципі і слід було би чекати якщо би тільки наперед припустити такий найгірший варіант розвитку подій, змістилося зовсім в іншу сферу і стало протистоянням вже не між двома частинами України, а протистоянням між владою і народом, як це і виявилося згодом при спробі його аналізу, хоч вже і набагато пізніше****. І тому важливою для нас тепер стає відповідь на зовсім інше запитання, яке часто виникає чи то само по-собі, чи то навіть як спроба чужорідного і майже гіпнотичного впливу на нашу суспільну свідомість – „Чи дійсно народ повинен мати всю повноту владу, чи іноді й справді може бути таке, що він до цієї демократії ще повинен дорости?”


1. А чи потрібна нам демократія?

На перший погляд таке застереження – що народ повинен ще дорости до демократії - нам і справді здається достатньо логічним і правильним, чи навіть таким, яке може пояснити багато наших теперішніх невдач. Але з іншого боку – чи не саме ним завжди і прикривається будь-яка система влади – що народ неготовий до повновладдя, що це загрожує йому анархією і хаосом чи навіть саморуйнуванням, і щоб вберегти його від цього і забезпечити таку необхідну стабільність, тільки й треба якось такі його повноваження обмежити. Тоді що? Може й справді тоді ми просто не того вибрали, кого треба було би? Чи навіть більше того - може насправді народом треба керувати одноосібно, не переймаючись зовсім ніякою демократією, але вибираючи чи призначаючи на роль таких його керівників тільки найкращих і найдостойніших, людей від Бога? Але й таке теж було в історії нашої планети – така собі теократична модель управління за зразком древнього Єгипту, Китаю чи Риму, яка була може й ефективною, але теж далеко не досконалою. Або й ще щось значно новіше – вже в зовсім недавній нашій історії – досвід російської царської імперії. В усякому разі чим-чим, але демократією вона точно не відзначалася, хоча в результаті все-одно чомусь була знищена світовою війною та двома наступними революціями. Тому якщо тепер просто спробувати відновити таку ж ієрархічну одноосібну модель управління, нічого в ній не змінюючи, то це не приведе ні до яких позитивних наслідків, якщо тільки ми не зможемо зрозуміти що саме було не так в її розвитку. По-великому рахунку таких зауважень виникає лише два – ставлення до людей і до Бога. Тобто одне – це те, що царська російська влада не змогла забезпечити такий механізм управління, щоб її власний народ залишався в більшій чи меншій мірі вдоволеним і не схильним до повстань і революцій. А друге – те, що вона не змогла передбачити хоча би навіть загальний розвиток світу, який міг привести, і привів до її знищення. Очевидно це сталося тому, що вона вважала себе обраною Богом, а тому непідзвітною нікому і непідвладною ніяким зовнішнім чинникам. Таким чином і одне, і друге опосередковано стало наслідком закостенілості тієї системи, її нездатності реагувати на зміни світу та вибирати на роль своїх керівників тільки найкращих і найдостойніших, якщо вже й не самого монарха, то принаймі його управлінський апарат, чиновників, про що ми вже багато говорили як про необхідну умову оновлення і розвитку держави. Тому якщо говорити навіть про таке – що можна було би обійтися і без демократії, якщо б вибирати на роль керівників держави найкращих і найдостойніших – то тут же виникає і інше питання – хто саме має відбирати таких людей і за якими критеріями, чи як забезпечити такі умови розвитку в державі, щоб такий відбір відбувався автоматично і бездоганно? І чи може такий відбір безпомилково здійснювати одна людина, чи повинен хтось вибирати, призначати чи контролювати її? Очевидно що це теж далеко не таке просте питання, як могло би здатися на перший погляд, бо вся попередня історія середньовічної Європи і царської Росії була історією саме цього – боротьби за трон і боротьби за наближеність до нього.
По-друге треба говорити про те, що будь-які відносини між двома суб’єктами, чи то між окремими людьми, чи то між владою і народом, як в нашому випадку, для нормальної взаємодії між ними дійсно повинні знаходитися в положенні певної рівноваги. Можливо таке співвідношення їхніх інтересів мало би бути близьким і до 50/50, але може бути і будь-яким іншим, основним залишається тільки одне, що ми вже частково встановили в попередньому пункті - щоб воно відповідало взаємним прагненням обох сторін і було достатньо відкритим до наступних можливих видозмін. Тобто може й справді народу не потрібна вся повнота влади і він цілком міг би вдовольнитися і меншим, просто живучи своїми уявленнями і проблемами як це майже завжди і виходить, якщо тільки він буде знати одне – що зможе вмішатися в критичні моменти, чи тоді коли вирішується щось надто вже важливе для нього. Всі попередні державні системи в цьому плані завжди базувалися на одному – що мовляв хороший правитель, навіть якщо він буде правити одноосібно, завжди знає справжні прагнення свого народу і прислухається до них, а тому і враховує їх якось в своїх діях. Така віра ще й дотепер багато в чому живуча в цілому ряді країн, а іноді вона може й справді приносить де в чому навіть і зовсім непогані результати. Але як тоді визначити ту межу чи те положення рівноваги, яке би вдовольнило обидва ці утворення – правителя (чи будь-яку іншу владу), та народ? В звичайному житті між двома людьми така рівновага встановлюється дуже просто – через те, що ми визначаємо для себе як відчуття справедливості – як на думку кожної зі сторін це повинно було би бути. Те ж, що в кожної з них може бути свій погляд на те, що вона має отримати в результаті, регулюється теж достатньо просто – в основі справедливості завжди лежить наш попередній досвід, який ґрунтується на двох речах:
- моральних і духовних цінностях;
- на тому що вже було встановлено раніше як якась загальноприйнята норма і що тепер вже стало законом нашої поведінки – тобто те, що тепер регулюється законами і судовою владою.
Тому напевно саме суди і мала би забезпечувати основні права народу та відстоювати його інтереси в протистоянні з владою у випадку всіх можливих конфліктів, так само як вони це роблять регулюючи відносини між окремими громадянами. Власне кажучи, ця думка теж далеко не нова – саме тому європейські чиновники, говорячи про реформування системи влади в Україні, з такою наполегливістю відстоюють необхідність реформування саме судової системи. Але не все так просто і не в одних тільки законах, чи навіть в наявності незалежної судової влади справа – і закони можуть бути несправедливими, наприклад просто відстоюючи інтереси тільки якогось одного класу чи однієї групи людей. Тому іншим, навіть ще важливішим, чинником, який регулює такі відносини, є саме моральні та духовні цінності. Саме вони і мали би впорядковувати і систематизувати закони, створюючи чи відбираючи з них саме ті, які і будуть відповідати суспільним уявленням про справедливість. А для цього вже треба, щоб при будь-якому державному устрої існували ті, хто і може бути мірилом чи носієм таких цінностей. В древньому Єгипті жреці були окремою кастою і тому могли здійснювати певний вплив на правителя – хоч таким чином створюючи противагу йому і забезпечуючи хоч якийсь контроль, який міг би запобігти небезпеці неправильного чи негативного розвитку держави з примхи, незнання чи невміння одного володаря. В царській Росії такого не було – і церква фактично була підзвітною монарху, ставши підрозділом держави – і навіть цей недосконалий елемент контролю, який існував в древніх державах, був втрачений. Саме тому після краху царизму найнагальнішою стала вимога відділення церкви від влади. Правда в тій же Росії це привело до її наступного повного знищення більшовиками, але навіть там, де вона все-таки збереглася - наприклад в західному світі, під впливом різних факторів і особливо під впливом науково-технічної революції останнього сторіччя, вона майже повністю втратила свій вплив на розвиток держав і тому тепер вже не може бути ні мірилом духовних цінностей, ні реальним механізмом, здатним хоч якось впливати на розвиток держави, за виключенням хіба що тих держав, де така теократична модель управління ще й досі в якійсь мірі збереглася, як-от в Ірані чи в деяких інших мусульманських країнах. Саме тому тепер і виникає така настійлива необхідність заміни цих уявлень і цього інституту влади чимось іншим – визнанням прав людини і гуманізму як основи світової політики, створенням правової держави та громадянського суспільства, визнанням необхідності існування недержавної інтелектуальної та духовної еліти, забезпеченням свободи слова.
По-третє, зрозумілим є одне – що дійсно та людина, яка знаходиться на вершині владної піраміди, має більше можливостей правильно оцінити ситуацію ніж хтось інший, хто тим безпосередньо не займається – хоча би через те, що володіє більш повною інформацією з цього приводу і до того ж може бути обдарованою ще й певними знаннями, досвідом чи вмінням. Тому в будь-якому випадку, будь-яка система навіть народного управління, має одночасно поєднувати в собі і риси демократичного устрою, і риси ієрархічного управління та наявності лідера чи лідерів, здатних взяти на себе відповідальність за стан справ в якійсь цілком конкретній справі. Про це писав ще Макіавелі – що народ ніколи не зможе повноцінно відстоювати свої інтереси, якщо не висуне з поміж-себе для цього тих, хто буде його представляти – лідерів чи ватажків, цілком конкретних людей. І тому мова по великому рахунку йде вже про щось значно більше – про створення саме такої моделі вже не просто державного, але й суспільного устрою, який буде гарантувати рівновагу інтересів народу та влади та буде створювати такі умови, щоб на вершину цієї і владної, і суспільної піраміди могли попадати тільки ті, хто здатний на це в силу своїх особистих розумових та моральних якостей. Але якщо при одноосібній владі правитель мав би контролюватися духовенством чи якимсь іншим утворенням, то і народ повинен мати свої обмеження – і такі його лідери мають не просто представляти його інтереси, але й стримувати його і пояснювати йому можливі небезпеки некерованої влади, користуватися в нього авторитетом, щоб не привести до такої ж тиранії як це сповна проявилася в подіях, породжених більшовистською революцією. Про якусь схожу модель суспільного устрою, який мав би враховувати інтереси народу і вчити його відповідальності щоб запобігати такому трагічному варіанту розвитку подій, тепер іноді говорять як про громадянське суспільство, яке і мало би створити ту ієрархічну паралельну гілку влади, яка би забезпечувала його керованість і прогнозованість. Або в іншому, до певної міри частковому випадку – про це можна говорити як про місцеве самоврядування за зразком західної Європи – тоді коли людина достатньо добре знає керівників на місцевому рівні, вона дуже часто може самостійно правильно оцінити їхню діяльність і здатна повноцінно керувати власним життям, а тому не є аж настільки залежною від наявності сильних лідерів чи знаючих людей, які можуть пояснити що відбувається. Напевно щось схоже мало би бути відтворене і в масштабах держави, якщо це тільки можливо. Особливе значення тут має те, що природній розвиток подій повинен відбуватися сам по-собі, тобто хай навіть він і може бути наслідком наших попередніх дій, але не повинен бути безпосередньою спробою змінити те, що вже сталося, принаймі доти, доки ми не зрозуміли як саме розвивається ситуація і які результати приносить. Це має велике значення саме для оцінки правильності нашої поведінки і створення того механізму взаємозв’язку вчинків і їхніх наслідків, без якого неможливо планувати свою подальшу поведінку і своє життя. А таке зовсім неможливо зробити тоді, коли робиться це за зразком комуністичної радянської влади – підганяючи отриманий результат під ідеологічні установки навіть тоді, коли останні вже не витримують зовсім ніякої перевірки реальним життям. А вся справа в тому, що за умов створення справжньої системи місцевого самоуправління саме власний життєвий досвід і виступає основним критерієм оцінки чужих вчинків і можливості прийняття правильних рішень щодо надання комусь права представляти твої інтереси чи керувати тобою, і тому основним завданням тут стає саме це – зрозуміти що саме і як відбувається, які вчинки приводять до яких наслідків, і як ти можеш оцінити ту чи іншу людину за тими чи іншими її справами.
По-четверте – своє значення має те, що ми вже казали говорячи про суспільну еволюцію - суспільство в будь-якому випадку повинно створювати такі умови для розвитку кращих чи сильніших, які би при цьому не знищували і не обмежували розвиток слабших чи гірших, за якими критеріями не оцінювати б одних чи інших. Тобто щоб розвиток сильніших відбувався не за рахунок знищення чи пригнічення слабших, а за рахунок їхнього власного розвитку, покращення чи удосконалення їхніх знань чи вмінь. Така незначна чи навіть незрозуміла, здавалось би, відмінність між власним розвитком та розвитком за чийсь рахунок, яку здається зовсім ніяк неможливо розрізнити, насправді має під собою глибоке психологічне підґрунтя. Справа в тому, що розвиваючись на протязі свого життя, людина повинна знаходити і якісь критерії свого розвитку, щоб оцінити хоча би для себе самої, наскільки успішним він є, чи ні. І критерієм тут може бути лише одне – порівняння себе з іншими людьми, можливо навіть – відчуття, що ти в чомусь кращий за інших. В ідеальному випадку це не передбачає нічого поганого – тому що те, що ти кращий в чомусь одному, одночасно означає і те, що хтось інший може перевершувати тебе в якійсь зовсім іншій сфері, яка для нього самого може бути набагато важливішою і яка для тебе вже не має ніякого значення. Таким чином кожен знаходить своє місце в житті, саме те, що йому цікаво і потрібно. Механізм цього дуже простий – всім в тому житті відведений приблизно однаковий час, і розвиваючись в чомусь одному, ми завжди втрачаємо в іншому, і тому змушені вибирати те, що нам найбільше підходить чи найбільше подобається. Тому в кінцевому варіанті все наше життя дуже часто зводиться навіть до якоїсь можливості творчості – здатності зробити щось саме так, як ти сам того хочеш, так як тобі це подобається, що викликає іноді таке ж відчуття задоволення та краси, як від добре виконаної справи чи від чогось зробленого зі смаком і насолодою. Але цей же, зовсім безвинний критерій оцінки своїх здібностей і того, яким ти став, може перетворитися на щось зовсім інше – монстра, який принижує і знищує інших – тоді, коли замість того щоб розвиватися самій, людина починає принижувати інших чи навіть знищувати їх. Критерії оцінки ті ж, а напрямок розвитку - прямо протилежний. Що ж стосується державної влади, чи просто влади над іншими людьми тоді, коли немає чіткого загального напрямку розвитку, як це буває в бізнесі де править приватний інтерес, чи тоді, коли такий розвиток регулюється якимись іншими факторами – як-от ідеологією чи релігійною вірою, то напевно тут саме ця спокуса в кінцевому результаті і виникає - імітувати власний розвиток приниженням інших. Так виникає справжня творчість зла - легкий і доступний шлях всюди, де є влада над іншою людиною, найжахливішими прикладами чого стали нацистські та сталінські табори, які проте стали цілком логічним і закономірним наслідком такої державної політики і такої державної системи. Тому важливо не просто забезпечити еволюційні умови розвитку людини, але й створити такий їхній напрямок, який відповідав би загальному розвитку всіх, так щоб розвиток однієї людини не знищував інших та не загрожував існуванню інших. Коли ці умови виконуються, тоді відбувається збільшення вимог і до наступного покоління, і до всіх тих, хто хоче досягнути більшого вже зараз – і саме так і відбувається загальне ускладнення і розвиток суспільства, коли кожній людині, щоб досягнути чогось в своєму житті, доводиться перевершувати цей бар’єр вимог, який ще вчора здавався недоступним, а вже сьогодні стає нормою. Але разом з тим кожній людині при цьому надається її власний шанс на вибір - чи змиритися зі своїм становищем і залишатися такою, як вона є, чи навіть деградувати або загинути, чи придумати щось зовсім інше, знайти свій власний відмінний шлях. Саме так і забезпечується оновлення керівної верхівки суспільства в широкому значенні цього слова – не тільки державної але й недержавної еліти, та її захист від деградації та занепаду, що вже не раз бувало в історії різних держав та народів. А безумовно позитивним наслідком цього процесу стає ускладнення всього суспільства, вибір напрямку його еволюції та збільшення різноманітності за рахунок зростання індивідуальних здібностей і відмінностей кожної людини. Все це вже в якійсь мірі відноситься до того, що ми так скромно оминули раніше – еволюції духовної, яка не може існувати там, де людина більш досконала не підтримує менш розвинутих, інакше вона позбавить себе права на свій власний розвиток і на будь-яку підтримку з боку тих, хто досконаліший вже від неї...
Тому напевно говорячи тепер про те, якою має бути державна влада, доведеться визнати одне – що влаштованою вона може бути як завгодно і за якими завгодно принципами, якщо тільки хоч в якійсь мірі буде відповідати наступним вимогам:
- враховувати бажання свого народу;
- забезпечувати можливість оновлення керівної верхівки держави;
- сприяти розвитку всього суспільства;
- не буде ворожою щодо інших держав чи суспільств.
А тому основним залишається те, що ми сказали ще на самому початку – що така державна система має бути достатньо відкритою до наступних видозмін, надавати народу хоч якусь можливість впливати на владу хоча би в самих критичних ситуаціях, та відповідати його уявленням про справедливість. І навіть якщо тепер і не говорити про демократію в її повному обсязі, то про те, щоб надати народу хоч якісь можливості впливу на владу – все одно доведеться, тому напевно навряд чи можна все-таки в сучасних умовах говорити про якусь систему влади, яка хоча би частково не враховувала волю народу і хоч таким чином не містила в собі цих демократичних рис.


2. Реальність та сучасність.


Але це ще не все, це були лише наші мрії, можна навіть сказати ілюзії – спроби зрозуміти те, як можна побудувати таке нове суспільство – чи можливо це і потрібно. Поглянемо ж тепер на реальність... А реальність полягає в тому, що насправді зараз ні один народ, навіть в найдемократичнішій системі світу, так досі і не має зовсім ніякого справжнього механізму впливу на владу – і в кінцевому результаті таким впливом залишається лише одне – можливість змістити владу силовим способом, тому що навіть на мітинги і демонстрації вона здебільшого не реагує ніяк, або в кращому разі – тільки настільки, наскільки це може зачепити її перед черговими виборами. Можна, правда, ще сліпо надіятися на мудрість доброго правителя і роками чекати його приходу – але навряд чи це буде тим, чого ми б хотіли для себе, особливо тоді, коли немає впевненості в тому, що такий правитель з’явиться ще за нашого життя. І навряд чи можна буде назвати це демократією, та й незрозуміло, що тоді має бути тим механізмом контролю його діяльності, яким раніше була церква? І що робити, якщо ми знову помилимося і насправді він виявиться не те, що добрим – але й відверто небезпечним, чи таким, який своєю діяльністю несе відверту загрозу нашому життю чи існуванню нашої держави – чого здається вже було більш ніж достатньо в українській історії вже зовсім недавніх часів, не кажучи вже навіть і про більш віддалені історичні події? Тому якщо раніше ми говорили про ті зміни, які сталися в світовій політиці після подій Другої Світової війни, коли право сили було замінено визнанням прав людини, то в історії з намаганнями народу здобути владу все залишилося по-старому – таким же правом сили – фізичної з боку народу, так як іншою він на теперішній момент просто не володіє, і навіть якщо й не фізичної - то сили знань, інформації та використання свого становища і маніпуляції його думкою – з боку держави. Тому якщо говорити про всі теперішні наявні системи державного управління, зовсім незалежно від того, як саме вони побудовані і наскільки демократичними є вони, чи ні, спільною рисою усіх їх є лише одне у ставленні народу – те, що прагнення і бажання останнього повинні бути завжди обмеженими, тоді вони стають цілком зрозумілими і прогнозованими, ним стає легко управляти і ще легше використовувати такі його бажання з вигодою для себе, чи хоча би для того щоб і надалі залишатися на вершині владної піраміди – зовсім незалежно від наявності в тебе необхідних моральних чи інтелектуальних якостей і від того, чи ти дійсно можеш реалізовувати правильну державну політику і прогнозувати наступний розвиток світу, чи ні. Звичайно на перший погляд може здатися, що зовсім іншим методом впливу на народ може служити пряма протилежність такого обмеження - перенасичення бажаннями, так як це зараз багато в чому сталося на Заході у вигляді пропаганди споживацького способу життя як його найвищої цінності ... чи так, як це було в СРСР - де бажання обмежувалися до найпримітивніших - тепла, їжі та одягу, які і вважали за потрібне вдовольняти, а всі інші просто придушувалися, або ігнорувалися. Але і одне, і друге в кінцевому результаті буде таким же обмеженням, принаймні в одному – так це точно – в тому, щоб прагнення і бажання народу ніколи не перевищували нульової позначки зацікавленості політикою, владою і справжнім станом справ. Для західного суспільства особливо важливе значення для цього має і наявність середнього класу, про що ми частково говорили раніше. От тільки якщо раніше ми казали про це, як про фактор розвитку еволюції, то тут маємо щось зовсім інше – те, що саме наявність такого класу „розмиває” суспільство, знищуючи протистояння „влада-народ”, і хоч може в цьому плані і є трохи позитивною, запобігаючи можливим некерованим викидам його гніву чи невдоволення, але зате позбавляє його будь-якої монолітності і здатності до згуртованого відстоювання своїх інтересів.
Тоді – що? В чому ж вихід? І якою є наявна система влади в Україні? Дуже часто говорять про корупцію – і про її значення для народу, як про можливість отримати для себе щось легше і простіше, ніж звичайно, ми вже частково говорили. Але що вона значить для держави? Відповідь тут теж надзвичайно проста – будь-якій державній системі вигідно створювати такі умови для своїх громадян, щоб вони не могли нічого зробити, чогось при цьому не порушивши – тоді всі стають залежними від владної верхівки. Така сучасна структура влади залишилася нам в спадщину від тоталітарної радянської системи, де всі закони спеціально були сформульовані саме так, щоб людина не могла нормально жити, не порушуюши їх при цьому. За таких умов держава ставала всесильною, бо при бажанні будь-кого завжди можна було притягнути до відповідальності, залякати чи навіть ув’язнити - відкривши кримінальну справу і повністю зруйнувавши його життя. В цій своїй частині новітня українська система влади нічим не відрізняється - принаймні стосовно тих, хто займається бізнесом - не можна нічого досягнути, чогось не порушивши чи з кимось попередньо не домовившись, з кимось, хто обов’язково повинен представляти владу. Таким чином і будь-який бізнесмен, і політик, так як це для України майже одне і те ж, стає залежним і керованим - що ми і бачимо на прикладі нашої держави і нашої теперішньої влади, коли легко і успішно можна створювати і таку більшість, яку тобі треба, і встановлювати вигідні тобі ціни на комунальні послуги, нічого не пояснюючи і зовсім не зважаючи на думку народу, легко підпорядковуючи собі чи просто перекупляючи неугодних опонентів. До того ж не треба думати, ніби така система склалася випадково, чи, тим більше - через те, що хтось там чогось не розуміє чи не знає, як це зробити правильно. Якраз навпаки - робиться це в більшій мірі свідомо і спеціально - радянська влада робила це для збільшення керованості і залежності власного народу, а в новій Україні це прижилося тому, що стало відповідати вимогам нового посткомуністичного і дикокапіталістичного суспільства, тобто попросту кажучи - стало створювати нерівні умови конкурентної боротьби - так щоб займатися бізнесом і владою міг тільки той, хто включається в певну систему цінностей, живе "по понятіях" і так, щоб той, хто вже награбастав багато, не підпускав до себе можливих конкурентів і навіть отримував ще більше. Тому в результаті в Україні і утворилася така систем влади, коли всі ставали легко керованими і залежними, і багато років країною правили одні і ті ж люди, просто переходячи з одних владних структур в інші, що знову ж таки привело до того ж результату що і в історії з загибеллю Союзу, чи ще раніше царської Росії – до краху системи державного управління, нездатної відповідати реальним вимогам життя. Хоч правда тут, як і в момент створення СРСР, була здійснена спроба здійснити часткове оновлення системи за рахунок відносно зовнішнього, в даному випадку донецького, чинника. Відносно зовнішнього – тому що будучи частиною України Донецьк і донецька еліта деякий час розвивалися дещо ізольовано. А проте тут була і суттєва, принципова відмінність з досвідом оновлення царської імперії за рахунок національно-демократичних сил союзних республік – там мова йшла про оновлення держави, а тут – про оновлення тільки владної верхівки якраз зовсім з іншою ціллю – щоб зберегти і законсервувати існуючий стан справ в державі і по-суті – просто зупинити на якийсь час будь-який еволюційний розвиток. Звичайно потім така структура влади була зруйнована Майданом та наступними постреволюційними подіями, але нова владна еліта так і не змогла запропонувати нічого нового, а стара команда Януковича, повернувшись до влади вже тепер, і взагалі не має зовсім ніяких уявлень щодо того, що саме і як будувати далі і тому просто пробує повернути старі важелі управління, будуючи якийсь конгломерат, складений з жахливого поєднання посткомуністичних та новокучмістських цінностей.


3. Маніпулятивні технології впливу.

Але це лише одна сторона справи. Інша полягає в тому, що нова система влади в Україні, залишивши цей найгірший елемент колишньої комуністичної системи і одночасно знищивши все краще, що там було, увібрала в себе ще один далеко не найкращий елемент західної демократії. Мова про те, що будь-яка демократична система влади має лише один, але дуже небезпечний недолік - коли джерелом влади стає народ, як воно і має бути - тоді виникає надзвичайно сильна спокуса створити такі умови, щоб ним можна було легко керувати, видаючи все що відбувається, за його ж власну волю. Звичайно найлегше це зробити просто використовуючи всі можливі махінації тоді, коли проводиться будь-яке опитування, що визначає його волю – приклад президентських виборів 2004-го ще не такий давній, щоб так швидко забутися і напевно не треба зайвий раз його нагадувати. Тим більше, що основні демократичні принципи тут встановлені вже давно – право на голосування повинні мати люди повносправні і дієздатні, всі громадяни повинні володіти рівним та однаковим виборчим правом, кожній людині належить один виборчий голос і голос однієї людини повинен бути рівноцінний голосу іншої, тому вся проблема тут полягає лише в самій процедурі, в можливості проведення таких чесних виборів. Але іноді буває навіть ще гірше – і використовуючи спеціальні політтехнології, чи іноді навіть ще більш розвинуті методи впливу на суспільну свідомість, можна маніпулювати думкою народу навіть не фальсифікуючи виборів, заздалегідь вкладаючи йому такі уявлення, як треба. Корінь цієї проблеми полягає в тому, що людська пам’ять має асоціативну природу, тобто щось завжди запам’ятовується в зв’язку з чимось, а по більшому рахунку – запам’ятовується вся картина події повністю. Але людський розум працює використовуючи кілька механізмів роботи – не тільки такого запам’ятовування, але і наступного розділу цілісної картини події на складові частини – аналізу, та пошуку взаємозв’язків між окремими складовими елементами цієї чи інших схожих подій – синтезу. Тобто після того, як така цілісна картина подій розкладається на свої складові, між подіями і їхніми наслідками починає вибудовуватися причинно-наслідковий зв’язок. Так працює розум і логіка – і кінцевою ціллю цього процесу стає створення вже не просто асоціативної статичної картини в пам’яті, але й створення динамічних зв’язків між різними складовими різних картинок, тобто в кінцевому результаті – створення вже динамічної моделі світу, так що отримуючи певні вихідні дані, людина тепер вже може до певної міри спрогнозувати наступний розвиток подій. Звичайно така модель – наших знань і уявлень - буде лише наближенням до реального стану справ, в більшій чи меншій мірі правильним. Чим більш точним воно виявляється – тим краще людина орієнтується в реальній життєвій ситуації, в даному випадку – в політичних реаліях і відповідно - тим більш ефективно зможе приймати участь в управлінні державою. В ідеальному варіанті повинен існувати освічений народ, який володіє повноцінною інформацією і правильно розуміє взаємозв’язки між різними подіями, їхніми причинами і наслідками, який приймає дієву активну участь в управлінні державою. Творець комунізму В.Ульянов називав таке «жива творчість мас». Таке іноді дійсно буває. Але вся справа в тому, що існує і радикально інший підхід до справи побудови держави, при якому народ розглядають як пасивну інертну масу, яку треба використовувати в своїх цілях і якою треба управляти, і чим більш керованою і залежною вона є - тим краще. Звичайно це можна робити будь яким з методів, вже описаних нами раніше – наприклад просто обмежуючи його бажання чи роблячи його залежним від можливості їх реалізувати, але тоді і виникає та загроза революцій і бунтів, яка раніше зруйнувала вже не одну державну систему. Тому новітні системи влади – починаючи від комуністичної більшовистської і закінчуючи тими, які тепер гордо іменують себе демократичними, використовують зовсім інші методи, основою яких стає маніпуляція суспільною думкою, доходячи іноді навіть до відвертої і неприкритої брехні. Тобто для цього треба створити в умах людей таку картину світу, яка би максимально відрізнялася від реального стану справ, не відповідала би дійсності. Звичайно цього можна досягнути просто не надаючи їм чи приховуючи справжню інформацію, але краще щоб вони жили якимись нереальними, міфічними уявленнями, тобто в кінцевому результаті зробити це можна лише одним способом – створенням неправильних логічних зв’язків між подіями і їхніми наслідками. Тобто між двома, абсолютно незв’язаними між собою подіями, створюється штучний причинно-наслідковий зв’язок. Робити це можна навіть зовсім механістичним способом, пов’язуючи між собою абсолютно різні асоціативні образи. Але поскільки такий логічний зв’язок не відповідатиме дійсному стану справ, то в силу об’єктивних психічних законів, які діють в нашому світі, така невідповідність буде його поступово знищувати. Тому таке штучне утворення конче необхідно додатково підсилювати, і методів такого підсилення існує всього два:
- повторення;
- емоційна насиченість.
Тобто одне і теж хибне логічне утворення, вигідне якійсь окремій групі населення (правлячій еліті), необхідно почастіше повторювати. Але оскільки людська пам’ять має, як ми це вже казали, асоціативну природу, то запам’ятовується цілісна картина – не тільки самі події, не тільки логічні зв’язки між ними, але й почуття, які вони викликають чи якими супроводжуються, хороші чи погані. Тому таке хибне твердження обов’язково повинно підкріплюватися насиченими емоціями, бажано навіть їхніми крайніми проявами у вигляді любові чи ненависті, і до того ж – в найрізноманітніших ситуаціях. Останнє теж має особливе значення, пов’язане все з тією ж структурою пам’яті – тому що для остаточного закріплення такого хибного твердження необхідне його повторення якраз в найнесподіваніших ситуаціях, так як розум саме між ними і вишукує можливі аналогії чи відмінності. І чим краще буде такий набір ситуацій відображати загальну структуру світу в усій його різноманітності, чим повнішою буде така картина – тим надійнішим це буде для закріплення таких уявлень. Але найголовнішим є те що таке твердження, як ми це вже казали, повинно обов’язково супроводжуватися сильним емоційним сплеском. Тому перед тим, як сказати щось схоже, під час цього, чи зразу після нього, необхідно викликати в оточуючих якісь почуття, якось спровокувати їх. Звичайно останнього можна досягнути зовсім різними методами, залежно від конкретної ситуації і навіть – від використовуваних технічних засобів, якщо тільки ми дійсно хочемо впливати на думку всього народу. Так телебачення для цього іноді створює відповідний настрій за допомогою образних методів, іноді просто використовуючи кадри зі старих, давно відомих кіно- чи мультиплікаційних фільмів, використовуючи відомих людей чи акторів, спеціально швидко і майже непомітно накладаючи їхнє зображення, яке викликає певні заздалегідь сплановані почуття, на когось, про кого і треба створити відповідну думку, чи поєднуючи таке їхнє зображення з якоюсь реальною політичною подією. Якщо ж мова йде про радіо, то тут звичайно в такі моменти йдуть переходи на персоналії, зачіпається щось важливе для слухача, проводяться якісь образні паралелі, які можуть нагади йому щось своє і близьке. До того ж в обох випадках важливим є те, щоб таке заздалегідь сплановане твердження подавалося не як чиясь особиста думка, а як щось чи то вже давно відоме, чи навпаки – як зовсім несподіване відкриття, але так щоб в обох випадках сам автор такого твердження при цьому залишався в стороні, створюючи образ знаючої і мудрої людини, яка краще за інших знає справжній механізм розвитку подій та взаємозв’язків між ними. Тобто треба створити таке враження, ніби насправді істина вже давно відома і зрозуміла всім, тільки ти сам ще не знаєш цього – так що в людини тут же виникає бажання виправити таке неприродне становище і тут же долучитися до когорти цих знаючих людей, стати одним з обраних. Чи навіть іноді може бути ще складніше – коли її лише підводять до такого „усвідомлення” – надаючи можливість самій зробити „правильні” висновки, так щоб потім вона почала вважати їх своїм власним відкриттям і своєю власною думкою, насолоджуючись своїми здібностями і розумом. Саме це відчуття насолоди чи приналежності до обраної групи знаючих людей (задоволення собою чи своїм становищем) згодом і поєднується в пам’яті з тими хибними уявленнями, які і необхідно було закріпити, таким чином досить міцно зв’язуючи їх, так що потім людині стає вже зовсім нелегко від них відмовитися навіть тоді, коли вона вже бачить усю їхню неправильність – інакше їй доведеться поставити під сумнів і свої власні розумові здібності, і своє становище.
Проте і це ще не все. Далеко не завжди вдається викликати позитивні почуття, тому іноді важливим є навіть те, щоб викликати ненависть – тільки щоб не залишати людей байдужими. Іноді для цього навіть спеціально створюють образ уявного чи справжнього ворога. Але таке неприємне почуття може поєднатися в пам’яті з тим, хто його викликав, тобто з автором хибного твердження чи з політичною силою, яка може за ним стояти. Тому і в цьому випадку, як і в попередньому, мова йтиме про те щоб якось уникнути цього, щоб представити таке твердження або як щось вже загальновідоме, або як несподіване відкриття, в усякому разі як щось, що стало наслідком об’єктивних законів природи, але не чиєюсь особистою думкою. В тому ж випадку, коли таке неможливо - мова дуже часто йтиме вже про провокації – тобто що все треба представити так, щоб винною в нестриманості і в ворожості виявилася інша сторона – саме та, яка і хотіла було відстояти істину, і неприємне відчуття поєдналося саме з нею і з тим, що досі здавалося правильним. Саме такий метод часто використовують під час ведення дискусії в прямому ефірі – тоді той, хто і спровокував ситуацію, в результаті повинен так і залишитися «білим і пухнастим», не втрачаючи свого образу знаючої людини, майже мудреця. Хоча, правда, коли основним стає завдання дискредитувати якогось відомого і сильного лідера – то останнє вже не настільки важливо – тоді можна і пожертвувати кимось із опонентів, пояснивши потім все, що відбулося, його ж власною ініціативою і нестриманістю, може навіть привселюдно покаравши його за це – головне щоб вдалося вивести з рівноваги того, кого і треба було дискредитувати.
Але навіть і це ще не все - може бути навіть і щось ще складніше. Так будуючи свої уявлення про світ, ми не просто відслідковуємо взаємозв’язок різних процесів та їхніх наслідків, не просто створюємо його динамічну модель, в таких наших уявленнях живуть ще й інші люди – набір характеристик, якими ми їх наділяємо, таке собі „псевдо-Я” іншої людини. Це допомагає нам в спілкуванні і в побудові відносин з ними – і навіть більше того – поки ми такого не зробимо, доти і не зможемо підтримувати з ними такі відносини. Саме в цьому і полягає суть знайомства – коли ми спершу мусимо хоч щось взнати про людину, щоб створити хоч якийсь її образ в своїх уявленнях. Але навіть і щодо тих, з ким ми безпосередньо не стикаємося в реальному житті, ми складаємо ту чи іншу свою думку і відповідно до неї ми так і оцінюємо цю людину, час від часу коригуючи такі свої уявлення, вирішуючи чи можна їй довіряти, чи ні, чи співпадають її інтереси з нашими, чи ні, наскільки вона може бути авторитетною чи чесною. Тоді ж, коли мова йде про спроби маніпуляції думкою народу, завдання стоїть лише одне – позбавити його своїх провідників – саме тих людей, кому він довіряє, хто виконує для нього роль експертів, людей, здатних провести повноцінний аналіз розвитку ситуації і пояснити що треба робити – тобто тих, хто мав би належати або до недержавної духовної та інтелектуальної еліти, або до політичної опозиції. Тому завдання будь-якої тоталітарної чи маніпулятивної системи влади завжди полягає саме в цьому – позбавити народ його лідерів – і якщо не можна цього зробити усунувши їх фізично, методами Сталіна-Кучми, то необхідно нав’язати йому таку думку про них, яка би приписувала їм неіснуючі мотиви поведінки і негативні риси характеру, та поєднувалась би тільки з неприємними почуттями. Тепер все! Результат досягнуто – Істина тепер викликає лише негативні відчуття, а хибне твердження здається логічним і правильним і асоціюється тільки з чимось хорошим...


4. Необхідна післямова...

Але не все так трагічно, як це могло би здатися на перший погляд. Все-таки про які б методи впливу на народ не йшлося, чи то описані нами раніше у вигляді обмеження його бажань і прагнень, чи то тепер - у вигляді маніпулятивних технологій, все одно в результаті ми завжди будемо мати наслідком те, що об’єктивна реальність, прагнучи відновити істинну картину світу, буде провокувати розвиток нових, прямо протилежних до нав’язаних нам раніше, уявлень. Саме таких, які і повинні компенсовувати попередні, спотворені кимось з корисливою чи владною метою. І такі протилежні уявлення будуть лише наростати до тих пір, поки не знищать неправильну картину світу, повернувши їй справжнє значення – і коли саме це станеться, це насправді лише питання часу. Проблема ж тільки в тому, що таке накопичення підсвідомих уявлень потім приводить до їхнього „виверження”, іноді навіть у вигляді справжнього вибуху. А він може мати навіть зовсім непрогнозовані наслідки, як це сталося в уже не царській, але все-ще імперіалістичній Росії в жовтні 1917-го року, так як одночасно він вивільняє і все те, що могло бути пригніченим раніше цілком заслужено – як таке, що порушує певні моральні принципи чи й просто умови нормального співіснування в суспільстві. Тому якщо ми говоримо тепер про те, щоб спробувати побудувати нарешті нормальну державу чи державну систему, то завдання в першу чергу полягає саме в цьому – щоб забезпечити такі умови її розвитку, які би гарантували її еволюційний розвиток без війн та потрясінь, враховуючи думку свого народу та загальний розвиток світу. Тому безсумнівним є те, що в більшій чи меншій мірі демократичні засади повинні бути використані при побудові будь-якого суспільства і тому навіть загроза маніпуляції його думкою видається не настільки вже небезпечною, щоб відмовитися від ідеї демократії взагалі, тим більше що використати методи такої маніпуляції при авторитарному управлінні все-таки значно легше, ніж при демократичному – і досвід сталінської та гітлерівських імперій є тому тільки зайвим підтвердженням. До того ж про які методи впливу на людську свідомість не йшлося б, в кінцевому результаті вони завжди будуть зводитися до маніпуляції через один з тих факторів, які ми вже встановили раніше:
– ненадання достовірної інформації;
– відсутність або введення в оману тих, хто може проаналізувати події, що відбуваються;
– ненадання їм права висловити свою точку зору (відсутність свободи слова);
– відсутність опозиції, інтереси якої не співпадали би з інтересами влади;
– відсутність реального впливу народу на владу, крім виборів;
– відсутність незалежної судової системи.
І якщо тепер говорити про таку структуру влади, яка би дійсно могла щось змінити в нашому житті, суспільстві, чи забезпечити хоч якісь ознаки народовладдя, то означати це повинно перш за все кілька основних важливих речей:
1. Створення такої системи відносин, при якій людина могла би вільно займатися своїми справами і вдовольняти свої основні потреби - навчатися, лікуватися, ходити на роботу чи займатися бізнесом так, щоб при цьому вона могла нічого не боятися і нічого не порушувати.
2. Забезпечення демократичних норм – загального рівного виборчого права, при якому кожна людина має право голосу, кожна людина має один виборчий голос і голос однієї людини рівноцінний голосу іншої.
3. Створення такої системи взаємодії гілок влади, при якій народ міг би справді впливати на неї не тільки під час виборів - можливо через механізм дострокового припинення повноважень вже обраних депутатів, через своїх представників наділених контрольними функціями, з допомогою сучасних електронних технологічних засобів.
4. Створення механізму, який би запобігав небезпеці маніпуляції громадською думкою. До останнього очевидно належить свобода слова і обміну інформацією, наявність політичної опозиції, розвинутої і незалежної (перш за все фінансово) судової системи та недержавної духовної та інтелектуальної еліти.


* * *


А до того часу, поки все це не буде зроблено, в будь-якому випадку, будь-яка державна чи фінансова влада, навіть якщо вона використовує зовнішні ознаки демократії, завжди буде стояти перед спокусою скористатися хоча би одним з можливих методів маніпуляцій і впливу на свій народ, в результаті чого вона завжди буде в виграші – так як його прагнення стають обмеженими і легко прогнозованим, ним стає легко маніпулювати і управляти – і звичайно що вже навряд чи в його інтересах, а перш за все заради тих цілей, які і проголошує для себе така новоявлена „еліта”. Тому насправді мова вже навіть не стільки про „народовладдя”, як про те, чи справді народ виражає саме свою волю, чи стає заручником тих умов і нав’язаних йому уявлень і стереотипів, в залежність від яких він попадає дуже часто зовсім не по своїй волі... що здається достатньо добре описує ситуацію в Україні за останні 15, чи навіть більше, років...


Ігор Лубківський
24 жовтня 2006-го року.


Портал українця - www.vox.com.ua


Коментувати: 8 Дата: 11-26-2006 22:11

Дописи
RonGota :: 09-24-2017 10:23 :: ip: збережно до логів
Generic Finasteride Pills <a href=http://cheapestcial.com>cheap cialis</a> Discount Viagra Lowest Prices

JeffItasty :: 09-30-2017 16:47 :: ip: збережно до логів
Order Tamoxifen No Prescription Keflex Effects On Pregnancy Cmax Of Amoxicillin Clavulanic Acid <a href=http://costofcial.com>generic cialis</a> Viagra Generikum Shelf Life Teva 3109 Kamagra Livraison Rapide

RonGota :: 10-04-2017 00:06 :: ip: збережно до логів
Rx Sites No Prescription Needed Hair Growth Propecia Treatment Amoxicillin Info <a href=http://tadalaf20mg.com>cialis</a> Cheap Viagra Sublingual 100mg For Sale

RonGota :: 10-13-2017 15:11 :: ip: збережно до логів
Indian Viagra Dangers Kamagra Legal In Usa Amoxicillin Dosage For Dog <a href=http://cialgeneri.com>cialis</a> Ventolin Canada Online Apotheke Silagra

RonGota :: 10-22-2017 08:57 :: ip: збережно до логів
Levitra Generico Acquisto On Line El Cialis Y Levitra Pyridium 200mg Urinary Tract Infections Overnight Drugs Shop <a href=http://buygenericvia.com>viagra</a> Gel Viagra Levitra Para Diabeticos

JeffItasty :: 11-24-2017 13:32 :: ip: збережно до логів
Can I Order Synthroid Over The Internet Shelf Life Of Keflex Prescription Viagra <a href=http://cheapestcial.com>cialis online</a> Cialis 5 Mg Precio

RonGota :: 11-30-2017 06:30 :: ip: збережно до логів
Cheapest Cost Of Amoxicillin <a href=http://cialgeneri.com>cialis</a> Voveran Is It Available In The Us Levitra Caratteristiche

Fotografinya :: 04-11-2018 17:32 :: ip: збережно до логів
Получилась очень интересная статья, и на эти вещи можно смотреть по разному, спасибо за информацию детский фотограф харьков



Історичний сайт "Помаранчева революція" © 2005-2024